Скажу чесно, цьогорічну Call of Duty відверто просто шкода. Над грою працювали 4 студії, було залучено безліч відомих людей, у тому числі Ґая Річі. Самі ж Infinity Ward доклали багато зусиль, щоби ввести гру щось нове, незвичне для серії. Сетинг обрали хороший, он тішать нас красивими космічними та планетарними пейзажами… Здається, ну все, це точно буде повернення скриптового короля, але не вдалося.

А хлопчики старалися

Перша година гри справляє доволі суперечливі враження. Хоч нас закидують усілякими красивими зрежисованими сценками, але ніякої цінності вони не несуть і прибравши їх, не сильно щось зміниться в історії чи ґеймплеї. Ну й будьмо чесними, сьогодні подібним уже нікого не вразиш. Втім, після цієї години “колода” все ж витягує свій перший козир та садить нас за штурвал винищувача і відправляє на орбіту землі, де відбудеться, хоч і аркадна, але все ж дуже епічна космічна битва. Ще би Space Oddity з трейлеру пустили на фоні, взагалі було би неймовірно.

На цьому Call of Duty: Infinite Warfare не зупиняється й показує наступний козир та дає протагоністу Ніку Реєсу під командування космічний крейсер Retribution. Командувати ми справді будемо, оскільки в грі з’являються побічки, тому куди летіти та що виконувати, обираємо ми. Завдяки цьому всі завдання стали більш схожі на повноцінні операції, які починаються з проникнення, далі ідуть якісь дії, а наприкінці — хороше побоїсько на винищувачах та втеча. Однак, це ж Call, трясця, of Duty й разом з side quest’ами проходиться гра всього за 8 годин. До честі розробників, слід зауважити, що половина побічних завдань не поступаються сюжетним (а місія з маскуванням так узагалі перевершує), але цього все одно ну дуже мало.

На жаль, шутерну складову не сильно освіжили. Ніби наукова фантастика мала спровокувати розробників до якихось серйозних нововведень, але більшість зброї нічим фантастичним похвалитися не може, за винятком деяких рідкісних примірників, які ми будемо тримати в руках від 1-ї до 5-ти хвилин. Джетпак, який задля подвійного стрибка у сучасні шутери не запхав тільки лінивий, не надав ігроладові очікуваної вертикальності. Третє за популярністю досягнення — яскравий тому доказ.

Згладити ці недоліки Infinity Ward змогли завдяки: усіляким дрібним деталям на різних локаціях та інтерфейсах; новим видам гранат і можливістю гакнути хакнути роботів; неодноразовим космічним боям на винищувачі; красивим пейзажам; і, найголовніше, прекрасній режисурі половини місій, які можна поставити в ряд із найкращими в серії і які згадавши через рік, ми зможемо сказати “це було неймовірно”. Втім, навіть хороша режисура завдань не змогла покрити найгірші в серії зав’язку та антаґоніста.

“Марс просрано!”

Діється все в невідомому далекому майбутньому, де на планеті Земля закінчилися ресурси й людство почало колонізувати інші супутники та планети Сонячної системи, щоби добувати копалини звідти. І саме добувати, а не тераформувати і зробити можливим життя без масок. В таких умовах люди на Марсі добилися незалежності, невідомим чином зібрали гіганську армію і присяглися знищити землян. Навіщо? Я усю гру ставив собі це питання. На нього мав би відповісти антаґоніст Сален Котч, але як виявилося, Джон Сноу і сам нічого не знає. Герой Кіта Герінгтона з’являється на екрані менше, ніж Джокер у цьогорічному «Загоні самогубців», а діалог його зводиться до “Я вас знищу. Марс вічний!”. От і маємо, війна заради війни, а Сален робить і говорить погані речі, тому що він лиходій, а не через власні життєві причини. І як після такого сприймати сюжет?

На світлій стороні — а тут усі поділяються на поганих і виключно хороших — усе трішки краще й дійові особи більше схожі на людей. Щоправда, дуже не вистачає когось харизматичного. Для прикладу, у Modern Warware був капітан Прайс, у Black Ops — Френк Вудс. Це були персонажі, з якими ми з гордістю йшли в бій і за яких були готові ризикувати віртуальним життям. У Call of Duty: Infinite Warfare найбільш цікавішим і людянішим є робот Ітан, РОБОТ! Усі решта, разом із головним героєм капітаном скромняшкою aka. “ні-ні, мене так не називайте” — це одновимірні амеби, наділені здатністю говорити.

У Call of Duty: Infinite Warfare піднімають питання прив’язаності, цінності людського життя та відваги, але майже нічого не розповідають про всіх цих людей, а могли б. Чому не зробити, як у StarCraft 2? Чому би не дати Ніку поговорити, для прикладу, з Ітаном який міг би розповісти щось про свій фермерський мозок під гру в шахи, з Омаром, який за столиком, який міг би розповісти про своїх дітей, з лейтенантом Солтер (а в них точно багато що спільного). Не вистачає душевності, а без неї історія схожа на дитячу постановку. Хоча ні, насправді 2 душевних моменти є. Від одного аж плакати хочеться, настільки смішно й наївно, а другий це, справді, без сарказму, хороший і нетиповий фінал й, знову ж таки, без заслуг Ітана не обійшлось. І якщо узагальнити все вище сказане, можна сміло ставити на історії гіганський штамп «ПРОСРАНО!».

Dead Space Multiplayer

Але не сюжетом єдиним. Мультиплеєр цього року непогано оптимізований, але водночас, майже не змінився. Проблема це чи ні, вирішуйте самі. Однак, за останні 2 роки вийшли: Destiny, Halo 5, Rainbow Six: Siege, Doom, Overwatch, Battlefield 1, Titanfall 2 — навіть Battleborn подарував десятки хороших і свіжих годин, і до цього всього ще Activision сама собі випустила конкурента у вигляді ремастера Modern Warfare. Не дивно, що в Infinite Warfare грають не десятки тисяч на ПК, як колись, а лиш декілька тисяч і здебільшого, це скілові гравці, а тому новачкам у МП нічого робити.

Щодо нововведень, усе ж дещо помітне є, наприклад, металобрухт, крафтинг, зброя різної якості, завдання на матч, які трішки розбавляють ігровий процес та емоції. Частина мап непогано збаласовані, а особливої радості принесла видозмінена карта Terminal з Modern Warfare 2. Однак, на жаль, інша частина мап дуже тісна й дірява, бо на нас пруть і респавняться зі всіх сторін, а джетпак ще більше погіршує цю всю ситуацію.

Walking Dead Multiplayer

Кооперативний режим, ймовірно, єдине місце, де розробники Call of Duty можуть дозволити собі бути креативнішими. На жаль, Infinite Ward не стала продовжувати розвивати свою тему прибульців, а спецоперації взагалі залишилися десь далеко в минулому. Втім, результат усе одно вийшов чудовий. Хоч принцип гри не змінився, ми й далі в команді з 4-х будемо розстрілювати хвилі зомбі, забиватимемо вікна дошками й відкриватимемо нові райони за зібрану валюту, вся родзинка полягає в локаціях і атмосфері.

Після веселого вступного ролика, гра нас кидає в парк атракціонів 80-х Космоленд. На фоні грає відповідна музика, типу I Wanna Rock, The Final Countdown, а оскільки ми у парку атракціонів, нас чекають декілька різних відповідних міні ігор від гірок до кидання м’ячика, щоби відродитись. Веселі фрази персонажів та безліч великодок робить режим дуже фановим, однак, на превеликий жаль, щоби зіграти зараз у це на ПК, мені приходилося по 30 хвилин сидіти в лобі, у якому навіть чату немає. Словом, якщо вас дуже цікавлять онлайнові режими Call of Duty: Infinite Warfare, купуйте лише консольну версію.

Call of Duty: Infinite Warfare мала повернути серії колишню славу. Розробники справді старались освіжити кампанію, додали щось нове й у загальному, проходити нову “колоду” було цікаво, однак через проблеми із сюжетним режимом у гру просто повертатися не хочеться. Цього року вийшло багато інших сюжетних і мультиплеєрних ігор, які значно більше вартують ваших годин. Хіба що вас цікавить бездумний атракціон, то, можливо, Call of Duty: Infinite Warfare й вартий уваги. А так то найбільшою цінністю цієї гри є ремастер Modern Warfare, що хитрі Activision поки продають лише з новою “колодою”.